Борис Варґа, балканський кореспондент Української служби Бі-Бі-Сі
Останнє поновлення: середа, 01 жовтня 2003 p., 04:29 GMT 07:29 за Києвом
Source: http://www.bbc.co.uk/ukrainian/news/story/2003/10/031001_croatia_anniversary.shtml
У столиці Хорватії Загребі відзначено десяту річницю зведення перед будинком представництва ООН “Муру болю”.
Мур побудовано з цеглин з іменами жертв – тих, які загинули по тому, як ООН перебрала контроль над територією Хорватії, яка до того була під контролем сербських сил безпеки.
За офіційними даними Загреба, на початку 1990-х років, коли миротворці ООН перебрали контроль над пошматованою війною місцевістю, сербські воєнізовані угруповання вбили 700 и депортували майже 10 тисяч мирних людей несербського походження.
Серед депортованих були сотні українців, які жили в Хорватії.
Хорватські гуманітарні та правозахисні організації вимагають від ООН дізнатися про долю ще майже 1300 зниклих безвісти, про яких нічого не відомо відколи війська ООН перебрали контроль над чвертю території Хорватії, яка 1992 року опинилася під контролем сербських сил безпеки.
Миротворчу операцію ООН у Хорватії 1992 часом називають невдалою.
Одна з організаторів демонстрацій правозахисників Зденка Фаркаш нагадала, що досьогодні знайдено 136 масових поховань.
Хорватська преса за невдалість місії ООН у Хорватії критикує, зокрема, російських миротворців, які тоді 1992 року на прохання місцевої української громади були розміщені у Східній Хорватії на кордоні із Сербією, де мешкають україці.
Хорватські українці сподівалися, що російська миротворча місія повинна була бути більш ефективною у зв’язку з культурною близькістю місцевих русинів-українців до миротворцями.
Але сербські воєнізовані формування фактично на очах російських миротворців депортували кількасот мирних українців углиб хорватської території.
Пасивність російських миротворців деякі лідери української громади в Хорватії і Сербії назвали тихою підтримкою сербських воєнізованих угруповань.
Інші вважають, що ідеться про помилку та незнання миротворців, які тоді лише розпочали свою місію.
Наслідки депортації українців у Хорватії негативно позначилися і на українській громаді в Сербії.
Український академік Юліан Тамаш, тодішній голова Союзу українців-русинів Югославії, який вимагав миротворчої інтервенції від посольства Російської Федерації, після того був змушений залишити Сербію.
Після падіння режиму Слободана Мілошевича більшість звинувачених у злочинах війни з усіх колишніх югославських республік опинилися перед міжнародним трібуналом у Гаазі.
Проте суд ООН жодного разу не згадав окремо страждання та депортацію українців Хорватії.
А тим часом саме хорватські українці пропорційно до кількості населення постраждали найбільше.
Речниця прокуратури міжнародного трібуналу Флоранс Артман в інтерв’ю для Української службі Бі-Бі-Сі сказала, що міжнародний суд не зможе до кінця свого мандату 2004 року опрацювати всі злочини, скоєні на просторах колишньої Югославії.
Лідери української діаспори в Сербії вважають, що свідки з числа депортованих українців у більшості не хочуть нині говорити про злочини, побоюючись помсти злочинців, які досі на волі.
Секретар Союзу українців-русинів у Сербії адвокат Сімеон Сакач розповідає, що Союз ніколи прямо не звертався до трібуналу, вважаючи що слідство – справа міжнародного трибуналу:
“Матеріали, які має наша організація в Сербії, можуть бути лише початком збирання конкретних доказів. Зрештою, збирати докази – не справа Союзу, а міжнародного трибуналу. Якщо його працівники попросять нашу організацію, то ми їм, звичайно, допоможемо”.
Хоча з часу вигнання українців з традиційних поселень у Хорватії минуло вже більше 10 років, українські та русинські організації на Балканах жодного разу не зустрілися, щоби обговорити цю тему.
Share this post
Tweet