ZKoN:  12. februar 2013.

МАНДРІВКА У ЧАСІ І ПРОСТОРІ

Source: http://zakarpattya.net.ua/Blogs/106711-Mandrivka-u-chasi-i-prostori-

Author: Сергій Федака

83 розділи книжки Олександра Гавроша “Блукаючий народ” про руснаків Бачки, що у Сербії – це як 83 тістечка до чаю. Кожне якраз на один зуб. А починається усе так: “Я їхав за красивою легендою”. Це колись їхали за піснями до Москви. Тепер ті пісні лунають з кожного FM-радіо і, чесно кажучи, давно вже набридли. Тепер їдуть за легендами. Зрозуміло, що в яку-небудь глухомань. Олександр поїхав туди, куди колись їхали наші предки – ті, правда, не за легендою, а за ліпшою долею.

Закарпаття увійшло до Австрійської імперії Габсбургів у ХVII ст. Наприкінці того ж століття австрійці відвоювали від турків нинішній сербський край Воєводину. Земля була малозаселена, то ж туди влаштовували переселення. Тоді і зя’вилася так би мовити перша закарпатська діаспора.Спершу закарпатський журналіст потрапив до фермера Влада Кочіша у село Дюрдів за 30 км від Нового Саду. Сталося то більш як через 260 років після перших наших переселенців, які з’явилися там ще 1745-1746 р. У книжці досить детально подається їхня історія. Далі – зустріч з художником Владіміром Дорокхазі, на чиїх картинах майже завжди примутній глечик, який тут звуть дуже по-закарпатськи: “кантичка”. Дискусійними були бесіди зі священиками Йоакимом Холошняєм і його сином Михайлом.Відтак О.Гаврош відвідав Новий Сад. Мав там зустріч з єпископом Юрієм Джуджаром, що колись був владикою на Закарпатті, спілкувався з адвокатом і громадським активістом, великим приятелем України Симеоном Сакачем. Подається цікавий огляд цього міста, сусідніх Коцура (до нашого “коцура” не має відношення) і Керестура (перекладається як “Хрест Господній”). У Керестурі журналіст спілкується з професором Владіміром Бесерміні. Іншу сторону руснацького життя розкриває театральний діяч Владімір НадьНазва одного з розділів “Вижили, бо мусили” може стати девізом бачванських русаків. Дуже цікавий розділ “Пияк, картяр і Руський Соловей” –це все про Михайла Врабеля, укладача перших наших друкованих співаників, чия доля може бути сюжетом пригодницького фільму.

Розлогі нариси подаються про таких тісно пов’язаних з Бачкою діячів значно ширшого масштабу, як фольклорист Володимир Гнатюк (шість експедицій до закарпатців, в тому числі до Бачки, шість виданих збірників з цими матеріалами), священик і “бачванський Шевченко” Гавриїл Костельник, чия загибель досі загадка, єпископ Карпатської України Діонісій Няраді. А далі – зустрічі з патріархом руснацької літератури Михайлом Ковачем, з отцем Володимиром Мудрим. Дуже проникливо про одного з найвідоміших тамтешніх письменників і журналістів Мирона Жирова.

Потім – взагалі ціла серія портретів місцевої інтелігенції: Микола і Міжо Шанти, отець-єзуїт Яків Куліч, брати-співаки Міленко,  Яков і Владімір Тамаші, художник Сильвестр  Макаї. На фоні нестерпної спеки – нарис про містечко Врбас. І знову зустрічі: Михайло Кузьма, перекладач Ярослав Ком біль, академік Юліан Тамаш, радіожурналіст Василь Дацишин, газетяр Євген Кулеба, історик Янко Рамач, молодий науковець Дюра Гарді, отець Рома Мизь, український кореспондент ВВС на Балканах Борис Варга.

Подано нарис-спогад про академіка-закарпатця Олексу Мишанича, який першим відкрив для СРСР духовний світ бачванських руснаків. Потім розмови з Михайлом Римачем і головою “Союзу русинів і українців Сербії” юристом Богданом Віславським.

Словом, на невелику етнічну спільноту (за різними підрахунками, 20 тисяч чи трохи більше) вийшла максимально насичена оповідь про оцю галузку великого дерева, що її раніше ми майже не знали. Наші родаки постають з цих сторінок у вічному пошукові. Ясно,  що знайдуть себе тільки після того, як себе знайдуть материкові українці. Отоді руснаки Бачки зможуть гордо заявити: “Нас із українцями 45 мільйонів!” Чи скільки нас тоді буде. Сподіваємось, що демографічна крива знов поверне у бік числа 50. Власне, ця  книжка – уже крок назустріч нашим далеким співплемінникам. Далеким не так територіально (до Києва трохи далі), як інформаційно.

Книжка не просто цікаве чтиво, хоча читається, справді, дуже легко. Шкода, що Олександр не має схильності до викладання (а може, то, навпаки, його щастя) – він написав справжній посібник на тему, як жити у Бачці і хто такі тамтешні руснаки. Колись Юрій Венелін відкрив для усього слов’янського світу болгар. Нині Гаврош вчинив щось подібне із значно меншим, але ще ріднішим етносом. Легенд він знайшов таки чимало. Але ще одну започаткував. Про те, що величезний блукаючий у пітьмі народ (українці – десь 20-й по чисельності етнос на планеті) врешті-решт перестане блукати, а вийде на широкий шлях і стане притягальним духовним центром для усіх, хто колись відбрунькувався від його масиву (бо як не крути, а дружити хочуть лише з сильним). Важливо на той час вже бодай просто знати добре про усіх наших по цілому світові і бути морально готовим простягнути їм руку.

UzNet, 14. march 2015.

Русини-руснаки за століття життя на Балканах не розчинилися поміж іншими народами

Source: http://uzhgorod.net.ua/news/75804

Пише Андрій Любка, “День”.

Цей факт вражає особливо на фоні порівняння з Україною, де русифікація й полонізація збирали мільйонні врожаї.

Там, де Тиса впадає в Дунай, де довго проходив кордон між Австро-Угорщиною й Османською імперією, а отже – де Захід стає Сходом, де безліса рівнина часом нагадує наш степ, там, у нинішній сербській Воєводині, живе найдавніша українська діаспора. Вперше у тамтешніх переписах національність «русин» згадується у 1746 році, тобто наступного року переселенці святкуватимуть 270 ювілей колонізації. Прийшли вони сюди на запрошення і з дозволу австрійської влади, яка намагалася залюднити території на кордоні з турками. Поселялися тут серби, німці, українці, словаки, румуни, австрійці, угорці, євреї, творячи мультикультурну провінцію в «клаптиковій» імперії.

Я побував у 30 країнах, і скрізь спілкувався з українцями, тому можу стверджувати, що руснаки Воєводини – найцікавіша і найсамобутніша гілка української діаспори. Настільки самобутня, що може вважатися окремим народом. Зрештою, вони себе по-іншому й називають – руснаці, руснаки. Прийшли до гирла Тиси з бідного й спустошеного повстаннями Ракоці Закарпаття (у ширшому, тодішньому значенні – з території Мукачівської греко-католицької єпархії, тобто також і з земель теперішніх східних Словаччини й Угорщини). Заселили кілька сіл і хуторів з центром у Руському Керестурі, назву якого можна перекласти як «руський хрест». Стали своєрідним острівцем поміж інших національностей. А було їх зовсім мало, у найкращі часи – 20-30 тисяч. І – о диво! – руснаки не зникли, не розчинилися за століття життя поміж іншими народами, далеко від Батьківщини. Цей факт вражає особливо на фоні порівняння з Україною, де русифікація й полонізація збирали мільйонні врожаї.

А 15 тисяч руснаків вистояли й зберегли власну ідентичність. Найбільше допомогла їм у цьому греко-католицька віра, навколо якої гуртувалися, і компактність розселення, адже жили вони переважно у своїх селах. Жили, до речі, непогано: Володимир Гнатюк, який у фольклорній експедиції їздив руснацькими селами на межі ХІХ і ХХ ст., писав про багатство, чистоту і технічний прогрес у сільському господарстві. Вочевидь, живучи поряд з німцями, українські переселенці вчилися й переймали досвід, а «пройти стаж» у німецькій сім’ї вважалося престижним. Та бачванські русини (Бачка – історико-етнографічний район Сербії, де вони оселилися) досягли успіху не лише в оброблянні полів, а й в освіті та культурі. Серед них є академіки (наприклад, Юліан Тамаш не лише очолює Академію наук Воєводини, а й є членом Української АН), письменники, релігійні діячі. Цій маленькій спільноті українців вдалося кодифікувати власну мову, якою видано майже 500 книжок. До слова, першу її граматику створив о.Гавриїл Костельник, відомий церковний діяч, якого совєтська влада вбила у Львові. Нині руснаки мають власне видавництво, газету, літературний журнал, театр, музичні гурти, програми на радіо й телебаченні, кілька десятків фестивалів, молоду інтелігенцію.

Бачванські русини не втратили зв’язку з Україною. Це яскраво підтвердили події Карпатської України, коли в 1939 році вони всіляко підтримували створення української держави, а потім прийняли до себе емігрантів звідти. Нині вони також цікавляться Україною, і не лише сивочола інтелігенція – молоді науковці (Александр Мудрі, Борис Варга, Саша Сабадош) розмовляють українською, їздять в Україну. Професор Олег Белей написав для руснацької громади підручник української мови з промовистою назвою «Чуєш, брате мій!». Український письменник і репортер Олександр Гаврош місяць прожив серед русинів, написавши ґрунтовну й цікаву книжку «Блукаючий народ», яку й нині можна знайти в книгарнях. А після прочитання – загорітися ідеєю на власні очі побачити Бачку й місце, де Тиса впадає в Дунай, почути руснацьку мову, познайомитися з балканськими українцями, які вже майже три століття зберігають власну ідентичність. Варто до них поїхати – ці гостинні й відкриті люди завжди тішаться гостям з України, а туризм дозволив би їм розвиватися й процвітати. Плануючи відпустки й подорожі на Балкани, не оминайте Руського Керестура – надзвичайно цікавого руснацько-українського острівця, де вам будуть завжди раді.

AJB, april 2014.

KRIM – ‘TEMPIRANA BOMBA’ NA CRNOM MORU

Source: http://balkans.aljazeera.net/vijesti/krim-tempirana-bomba-na-crnom-moru

Iako je dio Ukrajine, na Krimu su Ukrajinci manjina i ne čine ni četvrtinu stanovništva – većina su Rusi.

Piše: Mladen Obrenović

Čim se situacija u Kijevu smirila, nasilje prestalo, a ukrajinske prijelazne vlasti počele funkcionirati, u središte pozornosti došao je poluotok Krim – potencijalno žarište mnogo većeg sukoba i stoljećima „tempirana bomba“ na obalama Crnog mora.

Iako je dio Ukrajine, etnički Ukrajinci ne čine ni četvrtinu stanovništva. Procjenjuje se da Rusi čine blizu 60 posto, odnosno otprilike 1,2 milijuna žitelja Krima, Ukrajinaca je manje od četvrtine ili pola milijuna, dok jednu od najvećih manjinskih skupina čine krimski Tatari – pretpostavlja se da je svaki osmi stanovnik tog poluotoka tatarskog podrijetla.

No, u najvećem krimskom gradu Sevastopolju skoro tri četvrtine stanovnika su Rusi. I skoro svi na Krimu, prema istraživanju Međunarodnog instituta za sociologiju u Kijevu, govore ruski kao glavni jezik.

Još od otomanskih vremena, kad je Krim bio dio velikoga carstva, Tatari su u velikom broju obitavali na tom poluotoku bogate povijesti i vladali njime. Krimski kanat stoljećima je bio ključna sila na tom crnomorskom poluotoku, no i dobar dio vremena kao otomanski vazali. Nakon što su 1772. stekli neovisnost, uskoro potpadaju pod rusku vlasti i tako ostaje idućih skoro 300 godina.

Sve do 20. stoljeća Tatari su, zajedno s Rusima, bili dominantna etnička skupina, dok su preostalo stanovništvo činili Ukrajinci, Židovi i druge manjine. Nakon Oktobarske revolucije stvorena je i Krimska socijalistička republika, koja postaje dio SSSR-a, ali pod patronatom Rusije.

Krim je, zbog svoga geostrateškog položaja, prirodnih ljepota i ugodne klime postao važna pomorska luka, ali i omiljena destinacija i inspiracija mnogim ruskim pjesnicima, književnicima i umjetnicima, no Drugi svjetski rat sve je promijenio – prije svega etničku sliku i političke prilike.

„Kad su došli nacisti, Tatari su ih dočekali kao osloboditelje od Rusa. Nikad se nisu pomirili sa ruskom okupacijom, ali su sve to platili 1944. godine, kad su došle ruske snage. Nakon oslobođenja od nacista masovno su deportovani u centralnu Aziju, a na njihovo su mjesto naselili Ruse, čime je promijenjen sastav stanovništva. Aktuelne priče o ruskim starosjediocima su priče o starosjediocima iz 1944. godine. Ono što se tamo sada događa je sukob krimskih Tatara i Rusa, sukob koji ima nacionalni, vjerski, historijski, kakav god hoćete karakter. Pored toga, Tatari su za Ukrajinu i novu vlast, a Rusi za pripajanje Rusiji“, navodi Ibrahim Đikić, bh. veleposlanik u mirovini, angažiran svojevremeno i u SSSR-u.

Progoni Tatara

Iako svjestan „zveckanja oružjem“, Đikić, ipak, ne vjeruje da će „Rusi prijeći granicu“. Smatra da se radi samo o „ruskim manevrima“.

I Mirko Šagolj, u dva navrata dopisnik Oslobođenja iz Moskve, podsjeća na priču o progonu stanovništva islamske vjere s Krima kad su tamo došle Staljinove snage. Progon je opravdan podrškom nacistima, pa je točno 183.155 ljudi, po službenim podacima, deportirano s Krima. Iako su oštre kritike takvog poteza uslijedile dvadesetak godina kasnije, pa je 1967. godine dekretom povučena optužnica protiv Tatara, sve do kasnih 80-ih nije omogućen povratak Tatarima na Krim.

„Kad su se Tatari vratili odmah su počele nesuglasice koje tinjaju svih ovih godina. Krim je tako postao najveća problematična tačka u odnosima Rusije i Ukrajine, a sukobi su tamo već počeli. Uvijek morate znati da je tamo stacionirana velika ruska pomorska flota“, podsjeća Šagolj.

Kad se raspao SSSR, Krim je 1992. godine nakratko bio autonomna regija s predsjednikom na čelu i neovisnom vanjskom politikom, pa predstavnici ruske većine i danas traže povratak u to vrijeme. I prije dva dana, kad je Parlament autonomne regije Krim tražio veću samostalnost, politički predstavnici Tatara pružili su otvorenu podršku novim vlastima u Kijevu i podržali cjelovitost Ukrajine.

Situacija slična onoj na Kosovu

Po mišljenju analitičara Borisa Varge, teško je predvidjeti u kom će se pravcu razvijati situacija na Krimu, no po prethodnim iskustvima Ukrajine i Rusije od 90-ih godina – „do direktne konfrontacije ne bi trebalo doći“.

„Rusija je primorana da se ponovo pozicionira u novonastaloj ukrajinskoj situaciji, ali sam manje sklon da verujem da će to uraditi na mišiće, odnosno silom. I posle sile opet treba živeti, jer je to jedna izuzetno velika država. Rusija će na razne načine pokušati da se u ovom problemu pozicionira, jer smatra Ukrajinu delom svoje geopolitičke sfere, ali će i politički potražiti snage na koje može da se osloni“, smatra Varga.

Prateći situaciju na Krimu navodi kako mu to „jako liči na ono što je Srbija radila na sjeveru Kosova“. „To je pozicioniranje u jednom problemu koji izgleda da jako eskalira, koji će biti praćen jednom krizom, možda povremenim nasiljem, ali ne verujem da će biti direktne intervencije“, zaključuje Boris Varga.

Nekad omiljena turistička destinacija cijelog Sovjetskog Saveza i raskrižje brojnih bogatih kultura, mjesto koje budi nostalgična sjećanja mnogih, postalo je ovih dana poprište sukoba. Nepomirljiva stajališta na više strana, slažu se i analitičari, trebaju hladne i mudre glave, jer i mala iskra može dovesti do eskalacije nasilja.

Izvor: Al Jazeera

N1, agenicje, 11.02.2015. |19:22

Razgovori u Minsku u jeku, napravljeno nekoliko pomaka

Izvor: http://rs.n1info.com/a34627/Svet/Svet/Poceo-sastanak-u-Minsku.html 

Kontakt grupa za rešenje ukrajinske krize napravila je nekoliko pomaka na razgovorima u Minsku, rekao je za rusku televiziju pregovarač ispred samoproklamovane Narodne Republike Donjeck Denis Pušilin.

“Rano je još da se govori o bilo kakvim rezultatima. Napretka je bilo, ali ostaje da se vidi da li će rezultat biti ostvaren”, rekao je on.

Na pitanje da prokomentariše pisanje ukrajinskih medija o sadržaju nacrta sporazuma koji su predstavnici samoproglašenih republika Donjecka i Luganjska predali Kijevu juče, Pušilin je rekao da je takav dokument “postojao ali samo u formi preporuka eksperata koji su prikupili žele svih strana”.

Šefovi država Rusije, Ukrajine, Francuske i nemačka kancelarka počeli su sastanak u Minsku posvećen ukrajinskoj krizi, koji je još nazvan i samitom “poslednje nade”. Očekuje se potpisivanje dva dokumenta, o podršci ukrajinskom suverenitetu i o reafirmaciji sporazuma iz septembra.

Na početku su se sastala samo četiri lidera, Vladimir Putin, Petro Porošenko, Fransoa Oland i Angela Merkel, a kasnije bi trebalo da im se pridruže i savetnici.

Kako prenosi BBC, neimenovani izvor iz ukrajinske delegacije rekao je novinaru Rojtersa da se očekuje da lideri potpišu dva dokumenta: zajedničku deklaraciju kojom se podržava teritorijalni intergritet i suverenitet Ukrajine i izjavu kojom potvrđuju svoju posvećenost planu o prekidu vatre koji je zaključen u Minsku u Septembru.

Današnji samit u glavnom gradu Belorusije vrhunac je intenzivnih multilateralnih napora da se nađu rešenja za krizu na jugoistoku Ukrajine. Diplomatske aktivnosti pojačane su poslednjih sedam dana tokom kojih su A. Merkel i Oland posetili Kijev i Moskvu i izložili svoje predloge za rešenje ukrajinskog problema.

Sukobi na terenu odneli su više od 20 života u satima pre početka razgovora. Bombardovanje je usmrtilo barem petoro ljudi u Donjecku, gradu kojeg drže pobunjenici, dok je 19 ukrajinskih vojnika ubijeno na liniji fronta.

Više od 5.400 ljudi ubijeno je od početka konflikta.

U Dnevniku TV N1 u 19 časova, spoljnopolitički analitičar Boris Varga komentarisao je izglede za postizanje sporazuma na sastanku u Minsku: (vidi link gore sa Izvora)

Izvor: N1 info

Glas Slavonije, Objavljeno 10. veljače, 2015, Draško CELING

PREGOVORI U MINSKU STRATEŠKO OPKOLJAVANJE UKRAJINE

Kijev ceka nametanje “Plana Z-4” za Doneck

Izvor: http://www.glas-slavonije.hr/260639/2/Kijev-ceka-nametanje-Plana-Z-4-za-Doneck 

05. februar 2015, knjizara Nova, Blaženka Alerić

Tribina “Varljiva demokracija”

Izvor: http://www.osijek.hr/index.php/cro/Novosti/Tribina-Varljiva-demokracija 

IZVOR: B92 ČETVRTAK, 29.01.2015. | 21:11

Sankcije nece baciti RUS na kolena

Izvor: http://www.b92.net/info/vesti/index.php?yyyy=2015&mm=01&dd=29&nav_category=78&nav_id=952543

Beograd — Sankcije su nanele veliku štetu Rusiji, ali nije realno očekivati da će sankcije baciti Rusiju na kolena, rekao je diplomata Srećko Đukić za B92. On smatra da se politika ne menja pod pritiskom sankcija.

“Sankcije su nanele veliku štetu Rusiji i ekonomska strana problema je veoma važna, ali politika se ne menja pod pritiskom sankcija. To pokazuju primeri mnogih država i nije realno očekivati da će sankcije baciti Rusiju na kolena. Potrebni su neki kompromisi”, rekao je Đukić, koji je službovao u Belorusiji.

“Rešenje za ukrajinsku krizu se mora tražiti u okviru Rusija – Amerika – EU. Kriza je toliko duboka da nema ni lakog, ni brzog rešenja, ali je važno zaustaviti krvoproliće koje je nedavno počelo”, smatra Đukić.

Analitičar Boris Varga smatra da se ovakav vid, kako on kaže, “novog hibridnog rata” već dogodio na prostoru bivše SFRJ.

“Mi smo takav novi hibridni rat videli početkom devedesetih na prostorima bivše Jugoslavije i kako smo tada imali Srbiju koja je podržavala borbe u BiH i Hrvatskoj, sada imamo Rusiju koja je mnogo jača i koja je upletena u ukrajinsku krizu. Ono što ne znamo, a što je važno je to šta Rusija trenutno želi da postigne u Ukrajini, Za sada se jedino može tvrditi da separatisti napreduju i izjavljuju da im je cilj da prošire svoju teritoriju”, rekao je Varga.

IZVOR: B92 ČETVRTAK, 4.12.2014.

“Putinov govor za sve potrebe”

Izvor: http://www.b92.net/info/vesti/index.php?yyyy=2014&mm=12&dd=04&nav_category=11&nav_id=932566

Do tog zaključka su došli nekadašnji ambasador u Belorusiji Srećko Đukić i novinar i analitičar Boris Varga gostujući u vestima TV B92.

“Kada je potpisana likvidacija Sovjetskog Saveza prva briga je bila da se na njegovoj teritoriji ne dogodi jugoslovneski scenario gde je počeo krvavi rat. To je bila glavna briga međunarodne zajednice, SSSR je bio nakrcan nuklearnim oružjem“, rekao je Đukić.

Sjedinjene Američke Države su naročito bile zainteresovane za miran raspad SSSR.

“SAD su finansirale uništavanje i seljenje nuklearnog oružja, podsećam da je u SSSR nuklearno naoružanje bilo stacionirano u Rusiji, Belorusiji i Kazahstanu. Od jugoslovenskog scenarija se tresao ceo svet, a ovakve Putinove reči imaju trajni karakter. Primer Ukrajine jednim delom podseća na jugoslovensku tragediju, a Putinovo izlaganje ima vrednost kako za unutrašnje tako i za spoljnopolitičke odnose“, istakao je Đukić.

Analitičar Boris Varga navodi da Putinov emotivni govor treba slušati na dva nivoa.

“Prvi je spoljnopolitički, usmeren je prema Zapadu, a drugi unutrašnji gde on pokušava da održi svoj rejting. Imamo kriznu situaciju u Ukrajini i ona je jako slična stanju posle Drugog svetskog rata kada je Evropa bila podeljena po sferama interesa. Putin ne želi samo da sprečava NATO uticaj, već i uticaj Evropske unije na nekadašnje sovjetske republike. Zato se sve slomilo na Ukrajini“, ističe Varga.

Rusija nije dozvolila sebi da ide putem raspada po jugoslovenskom scenariju, ona veruje da mnogo može i da će sve ostvariti, izjavio je ranije danas Vladimir Putin.

N1, 03.12.2014. |13:45, Vojislav Stevanovic 

Cepurin: EU kriva za Juzni tok, Srbija da ne brine za gas

Izvor: http://rs.n1info.com/a16804/Vesti/Cepurin-EU-kriva-za-Juzni-tok-Srbija-da-ne-brine-za-gas.html 

Rusija će ispuniti sve svoje obaveze u pogledu snabdevanja Srbije gasom ove zime, izjavio je danas ambasador Rusije u Srbiji Aleksandar Čepurin, koji je okrivio Evopsku uniju za obustavu projekta Južni tok.

“Rusija će uraditi sve, kako ne bi bilo nikakvih komplikacija sa isporukama gasa Srbiji”, rekao je Čepurin.

On je napomenuo da se sada gas isporučuje u skladu sa radnim planom, da je skladište gasa Banatski Dvor napunjeno i dodao da će i u budućnosti biti “odgovarajućih ugovora” u vezi sa dostavom gasa u to skladište.

“Zapad i Brisel su potkopali Južni tok. Čemu takva nervoza sada i zašto se prebacuje krivica na Rusiju”, upitao je ruski ambasador.

On je istakao da, “kako je ruski gasni gigant Gasprom činio sve više ustupaka, tako mu je sve više uslova postavljano u vezi Južnog toka.”

“Rusija je stalno stavljana u situaciju da traži i moli, ali i da i plaća i moli,” rekao je Čepurin i naglasio da su se “stalno menjala pravila protiv Gasproma i to u njihovu korist”.

Ruski diplomata je dodao i da je krajnji rok za početak izgradnje Južnog toka bio početak novembra, a da je Bugarska do 1. decembra trebalo da izađe sa odlukom o izgradnji tog gasovoda.

Izvor: N1 info

“Rusija je strpljivo čekala i oktobar i novembar, a prošao je i 1. decembar, a saglasnost iz Bugarske nije stigla. Ne znam da li je to Bugarska sama odlučila, da li je to Brisel odlučio ili neko van Brisela”, upitao je Čepurin.

Upitan da li bi Rusija sada, posle zamrzavanja Južnog toka, pristala na reviziju Međudržavnog sporazuma između Srbije i Rusije, Čepurin je odgovorio da će Moskva ispuniti sve što stoji u sporazumu sa Srbijom.

“Ne treba da se uvlačimo u spekulacije koje su izmišljene i predstavljaju pokušaj jeftine propagande, a samo sa ciljem da se nanese šteta Srbiji”, rekao je Čepurin i dodao da Rusija nema u svojoj tradiciji praksu da nekoga kompromituje i radi na nečiju šstetu.

Na pitanje kome bi Srbija i druge zemlje učesnice u projektu Južni tok trebalo da se obrate za nadoknadu štete, Čepurin je, uz osmeh, rekao “obratite se EU”.

Izvor: N1 info

Han: Srbija da podrzi sankcije EU

Izvor: http://www.rtv.rs/sr_lat/politika/han-srbija-da-podrzi-sankcije-eu_536696.html

BRISEL –Evropski komesar za susedsku politiku i proširenje EU Johanes Han apelovao je danas na Srbiju da podrži sankcije Unije prema Rusiji.

“Kad Srbija postane članica EU moraće da se usaglasi sa nasom spoljnom politikom i odlukama”, rekao je Han.

Han inače 20. novembra dolazi u prvu posetu Beogradu.

On je, u razgovoru sa novinarima u Briselu, kako prenosi APA, rekao da Srbija “ima sopstvenu istoriju i odnose sa Rusijom, ali da se u određenom trenutku mora odlučiti”.

Han je dodao da o tempu pristupanja odlučuje zemlja kandidat sama kroz svoje reforme.

“Pri tom se radi manje o preuzimanju prava EU, već o promeni kulture i razmišljanja, kao i o dokazu da su promene održive”, naglasio je on.

Han je ocenio da je Rusija sve više u izolaciji, i da predsednik Vladimir Putin mora sam da odluči kako će nastaviti, jer sopstvenu zemlju sankcioniše i sve više izoluje.

Sankcije su, prema njegovim rečima, pokazale dejstvo na ekonomski i finansijski razvoj Rusije.

On je istovremeno izrazio nadu da će se Rusija vratiti za pregovarački sto i u sopstvenom interesu ponovo postati punopravni član međunarodne zajednice.

Evropa, kako je dodao, mora ostati čvrsta, ujedinjena i jasna.

Situacija u Ukrajini se pogoršava iz dana u dan, rekao je Han, dodajući da nije samo reč o vojnom konfliktu na istoku, već o situaciji u celoj zemlji, pošto se konflikt odražava na celu državu.

Šef delegacije Evropske unije Majkl Devenport u izjavi za Radio-televiziju Vojvodine bio je nešto blaži u oceni srpsko-ruskih odnosa, dok analitičar Boris Varga ocenjuje da je Beograd već napravio spoljnopolitički zaokret  ka istoku.